Abstract:
Коротко проаналізовано феномен гуманіста і вченого, італійського видавця Альда Мануція Старшого (1449/50–1515) та його спадкоємців: тестя Андреа Торрезані зі синами, сина
Паоло і внука Альда Молодшого. На підставі наукової літератури і колекції альдин із фондів
Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка відтворено
контакти Альда Мануція з іншими гуманістами й інтелектуалами, з’ясовано специфіку підготовки книг до друку, зовнішні та внутрішні особливості альдин (формат, оправи, зошити,
шрифти, папір). За весь час існування дому Альда (“in aedibus Aldi”, “apud Aldum”) побачило
світ понад 900 найменувань книг, а за життя Альда вийшло друком не менше 130 видань.
Альдини з колекції НБ ЛНУ ім. І. Франка представлені здебільшого латиномовними друками.
Серед невеличкої грекомовної групи слід виокремити твори Ісократа, Горгія, Арістида, Алкідама та грецьку антологію. Латино- та італомовні альдини стосуються історичної тематики
(Валерій Максим, Юлій Цезар, Саллюстій, Тіт Лівій та ін.), літературно-філософської (Катулл,
Тібулл, Проперцій, Ювенал, Персій, Лукрецій, Марціал, Плавт, Овідій, кардинал Бессаріон,
М.-А. Мюре та ін.), релігійної (Лактанцій), епістолографічної (Ціцерон з коментарями Паоло
Мануція), філологічної (Н. Перотто, Дж. Фортуніо). Також у статті відображено проблему рецепції альдівських видань у XVI–XVIII ст. та їх колекціонування у XIX–XX ст. Рецепція
альдин у країнах Західної та Центрально-Східної Європи XVI–XVIII ст. відбувалася через
купівлю видань серед приватних осіб з міщанського та шляхетського станів, згромаджень
чернечих орденів, тобто бібліотеки конвентів, капітул чи монастирів в цілому. Альдини були
предметом колекціонерської діяльності у XIX–XX ст. Власниками друків дому Альда були
особи різного соціального походження і статусу : аристократи, міщани, служителі церкви, які
були відомі своїми бібліофільськими зацікавленнями.
